поротникових дерев, але амазонські папорті лишилися позаду. Любо було бачити серед негостинних прискалків конволярію, кавалерник і бегонію, що нагадували мені батьківщину. Єсть там відміна червоної бегонії, така точнісінько як та, що стоїть у горщику на вікні одної віли в Стрехемі… але я починаю вже заходити в приватні спогади.
Тої ночі — я маю на оці першу добу нашої подорожі круг плята — нас чекала ще одна велика проба, яка остаточно усунула будь-які сумніви щодо близьких до нас див.
Прочитавши дальші рядки, ви, містер Мек-Ардле, визнаєте, мабуть уперше, що газета не дурно відрядила мене, і що у вас єсть матеріял для надзвичайно інтересної статті, якщо професор Челенджер зласкавиться дати на неї дозвіл. Я не наважився б друкувати її, доки ми не повернемось до Англії з речовими доказами в руках. Інакше мене прославлять за газетного Мюнгавзена. Безсумнівно, така й ваша думка, і ви не захочете важити репутацію „Газети“, доки в нас не буде змоги стрінути з відповідною зброєю в руках неминучий хор скептиків і критиків. Нехай же мій лист, що міг би дати такий чудовий матеріял для передовиці, чекає слушного часу у вашій шухляді. Все це сталося в одну мить і залишило слід в самій нашій свідомості.
А сталося ось що. Лорд Джон застрелив ажуті — маленьку, схожу на свиню тварину. Половину її ми віддали індіянам, а другу половину залишили собі й почали підсмажувати на багатті. По заході сонця повітря тут одразу холоднішає, і мі всі присунулись ближче до вогню. Ніч була безмісячна, але на небі зоріли зірки, і на невеличкій відстані все було видко. Зненацька, в нічній темряві щось загуло, немов набли-
