у нашій експедиції — визначив як „conifera“ й „cycadacea“ — породи рослин, властиві найдавнішим геологічним шарам. Зробивши кілька сот ярдів, ми побачили, що ручаєць ширшає й утворює досить велике багнище. Перед нами височили здоровезні оситняги всуміш із папортниковими деревами. Буйний вітер гойдав їхні верховіття. Раптом лорд Джон, що вів перед, спинився й підніс руку вгору.
— Дивіться! — скрикнув він. — Це ж, напевне, слід прабатька всіх птахів.
На м'якій твані одтиснувся величезний трипальчий слід. Тварина, очевидно, перетяла багнище й подалась до лісу. Всі ми спинилися й цікаво розглядали величезний одтиск. Якщо це був птах — а яка ж інша тварина могла залишити такий слід? — то сама нога мусила бути не менша як струсь заввишки. Лорд Джон пильно озирнувся навкруги й зарядив свою рушницю на слонів двома кулями.
— Закладаюся, сказав він, — що слід зовсім свіжий. Тварина пройшла не більше як десять хвилин тому. Ви ж подивіться, як просотується вода ще й тепер у найглибшу ямку. Чорт побирай! А щось — відтиск ноги дитинчати.
І справді, сліди меншого розміру, але такої самої форми, йшли поруч із більшими.
— Ну, а що ви про це думаєте? — тріюмфуючи, згукнув професор Самерлі, показуючи на щось між трипальчими відтисками, що нагадувало відбиток п'яти пальців величезної людської руки.
— Вельден! — у захваті скрикнув Челенджер. — Я бачив їх у Вельденських глинищах. Ця тварина ходить випроставшись, на задніх трипальчих лапах і випадково торкнулася землі п'ятипальчими передніми. Це — не птах, любий мій Рокстоне, ні в якім разі — не птах.
