свідчила не лише за необмежену міць, а й за дуже обмежений розум: важуче дерево всією масою впало на тварину і вдарило так, що та несамовито заскиглила від болю. Ця пригода, очевидно, довела їй, що лишатися тут небезпечно, і, полохливо озираючись назад вона подалася з лісу в супроводі свого компаньйона й грандіозних дітей. Ми довго ще бачили, як блищала між дерев їхня лупакувата шкіра, і хиталися понад хащами їхні голови.
Я глянув на товаришів. Лорд Джон стояв, тримаючи пальця на одведеному курку своєї рушниці, і з завзяттям мисливця дивився їм услід. Чого не віддав би він, аби одна з цих голів висіла межі двох схрещених весел на коминку в його кабінеті? Та розум стримував лорда, бо досліджувати таємниці невідомої країни могли ми тільки за умови, що мешканці її не знатимуть про нашу присутність. Обидва професори були в мовчазному екстазі. В своєму захопленні вони, непомітно для самих себе, побралися за руки й стояли, наче діти перед якимось дивом. Щоки Челенджерові роздималися в янгольську усмішку, а сардонічне обличчя Самерлі пом'якшив на хвилину вираз зачудовання й пошани.
— Nunc dimittis! — нарешті скрикнув він. — Що скажуть про це в Англії?
— Я потаєнці від цих з точністю можу повторити вам те, що вони скажуть, любий мій Самерлі, — промовив Челенджер. — Вони скажуть, що ви збіса брешете й що ви — шарлатан у науці. Достеменно так, як ви та інші казали про мене.
— Побачивши фотографії?
— Підробка, дорогий Самерлі. Невдала підробка.
— Побачивши самі тварини?
— А, спершу треба мати їх. Інакше Меловн з братвою попосміються з нас. 28 серпня — день, коли ми
