вішою з них були, безперечно, печери з огнищами, заселені якимось плем'ям троглодитів. Поруч із тим я міг розповісти ще про свої досліди центрального озера. Я міг засвідчити, що в ньому повно дивовижних істот, і що я на власні очі бачив багато наземних видів передісторичних тварин, яких ми до того часу не подибували. Мені здавалося, що мало кому з людей доводилося перебути таку незвичайну ніч, і мало кому пощастило збагатити так скарбницю людських знань.
Занурившись у ці міркування, я пройшов уже майже половину путі додому, коли якийсь дивний шум позаду повернув мої думки до сучасного мого становища. То було щось середнє між форканням і риками: низькі, приглушені, грізні звуки. Очевидно, якась тварина; але я не бачив її і прискорив ходу. Через пів-милі звук повторився. Він виходив десь зовсім зблизька, був голосніший і загрозливіший. Серце мені перестало тіпатись, коли я зрозумів, що звір, який би він не був, іде за мною назирцем. Мене пройняв піт, і волосся на голові стало дубом. Те, що ці чудовиська шматують та нищать один одного, було звичайним проявом боротьби за існування, але мені ніколи й на думку не спадало, що вони можуть кинутись на людину, ганяти й переслідувати господаря всього живущого. Згадалася мені закривавлена морда, бачена нами при світлі смолоскипа лорда Джона — жахливий привид з найбільших глибин Дантового пекла. Ноги мені підгиналися. Я спинився й перелякано глянув назад на облиту місячним світлом стежку. Ніщо не порушувало тиші цієї казкової країни. Сріблясті прогальовини та темні тіні кущів на них — більше я не вгледів нічого. І раптом жаску грізну тишу зламав той самий низький горловий звук. Був він тільки ще голосніший, ще ближ-
