отвору в скелі на них линув гряд стріл. За хвилину їхні тіла були вкриті ними. А тварини, не відчуваючи болю, в безсилому гніві тяглися до своїх жертов, незграбно злазили на кілька ярдів і знову падали вниз. Нарешті отрута почала діяти. Одна з них заричала й схилила до землі свою величезну квадратну голову. Друга, виповнюючи повітря тужним, проразливим виттям, короткий час у дикому танку крутилася навколо неї, поки не звалилась сама. З криками тріюмфу спустилися індіяни з своїх печер і собі почали танцювати круг трупів, святкуючи нову перемогу — над двома потужними ворогами. Вночі вони порізали тіла — не на їжу, бо отрута була б шкідлива й для них, а щоб прибрати їх геть. Залишилися тільки серця плазунів — у добру подушку завбільшки. Вони довго ще стискувались і поширювались, і лише на третій день припинилося це жахливе, самостійне, незалежне від цілого організму життя.
Колинебудь, — коли в мене буде стіл, кращий за бляшанку з-під консервів, і писемне приладдя, надійніше ніж недогризок олівця та остання засмальцована записна книжка — я докладніше напишу про плем'я Акала, про наше життя серед них ї про деякі спостереження, зроблені нами в дивовижній Країні Мепла Вайта. Пам'ять ніколи не зрадить мене, бо всі вражіння того періоду, кожен наш крок там довічно лишатимуться в моїй голові свіжі, як перші вражіння дитинства. Жодне нове вражіння не вирівняє слідів їх, так глибоко вирізаних у моєму мозкові. Свого часу я спишу чудову місячну ніч на озері, коли в індіянські мережі впіймався молодий іхтіозавр: чудне створіння — напів-тюлень, напів-риба, з двома, прикритими кістками очима по боках писку і з третім — на тім'ї — за малим не перекинув нашого човна, поки його ви-
