тягли на берег. Тої ж таки ночі величезна водяна гадюка вислизнула з очерету і здушила в своїх кільцях стерничого з піроги Челенджерової. Я розповім також по велику білу нічну тварину — ми й досі не знаємо, ссавець це, чи плазун, — що жила в болотах на схід од озера й сяяла в темряві сліпучим фосфоричним блиском. Індіяни так страхаються її, що бояться наближатись до неї, і дарма що ми двічі виряжалися шукати і обидва рази бачили її, нам не пощастило промкнутися крізь болото. Можу сказати тільки, що вона більша за корову і тхне мускусом. Я розповімі про велетеньського бігуна-птаха, значно більшого за струса, з шиєю як у яструба і з головою, що нагадувала череп скелета. Він гнався за Челенджером і примусив його шукати притулку в печерах. Коли професор біг кам'яними сходами вгору, хижа тварюка встигла таки дзьобнути його в підбор і наче бритвою відрізала його. На цей раз сучасна зброя взяла гору, і птах — футів дванадцяти на зріст, форорахус, як казав заеканий, але страшенно вдоволений професор — покотився під кулею Рокстона. Чи побачу я колинебудь її плаский череп між трофеями в колекції лорда Джона? Нарешті, розкажу я дещо й про токсодона — гігантського, футів десяти на зріст вепря, з гострими, довгими іклами, що його ми якось світанком убили на березі озера.
Про все це я згодом напишу докладно, і не забуду з любов'ю змалювати чудову блакить неба та чарівні літні вечори, коли ми лежали в буйній траві на узліссі й дивилися на дивних птахів, що кружляли над нами, та на оригінальні невідомі нам створіння, що вилазали з своїх лігів і стежили за нами. Гілки дерев вгиналися од сили соковитих овочів, а з трави визирали гарненькі, дивні квіти. Спишу я й ці довгі місячні ночі, коли ми виїздили на озеро і з острахом та
