— Не ображайтесь, прошу, на мене, — замість одповідати промовив я.
Гарний настрій повернувся до лорда, і він засміявся.
— Ніякої образи, мій голубе. Я хочу подарувати Челенджерові маленьке бісове курча. Хочу зробити йому приємність. Ні, я не потребую вашої допомоги. У цій клітці я в безпеці, а вас ніщо не захищає. Бувайте! Над вечір я буду вдома.
Він повернувся й побрався лісом у своїй чудернацькій клітці.
Та коли поведінку лорда Джона можна було назвати дивною, то що ж казати про Челенджера? Мушу зазначити, що він мав надзвичайний успіх у індіянських жінок і завжди носив з собою лапату пальмову гилку, щоб наче від мух обмахуватись од них, коли вони занадто надокучали йому. Щодо Самерлі, то цей професор заглибився у спостереження над комашиним та звіринним світом на пляті і ввесь час, вільний од суперечок з Челенджером, витрачав на опорядження своїх колекцій.
Щоранку Челенджер кудись уходив і повертався з виглядом величної врочистости, як людина, що несе на своїх плечах увесь тягар одповідальности за важливу експедицію. Одної гарної днини, з пальмовою гилкою в руці і з почетом індіянок позаду, він повів нас до своєї секретної лябораторії й утаємничив у свої плани.
Лябораторія та містилася на невеличкій поляні в пальмовому ліску. На ній був один з киплячих гейзерів, за які я вже згадував. Круг гейзера лежали порозкидувані ремінці, вирізані з шкіри ігуанодона, і велика поморщена плівка; як виявилося потім — висушений шлунок одної з озерних ящірок. З одного боку пухир був старанно зашитий, а на другому я помітив маленьку дірочку. У цю дірку Челенджер встромив кілька
