його не забуде. (О, брате Мекдоне, що то за високий стиль!). Білети розподілялися тільки між членами інституту та їхніми приятелями, але „приятелі“ — поняття дуже розтягливе, і завдовго до восьмої години (початок засідання) в найбільшій залі Квінс-Гола було повним-повнісінько. Широка публіка, маючи за образу, що її не пускають до залі, за чверть восьма штурмувала парадні двері і по довгій бійці вдерлася таки в залю. Підчас колотнечі поранено багато осіб, у тому числі поліцейського інспектора Скоба, якому переламано ногу. Публіка не тільки виповнила всі проходи, ба навіть утиснулась на місця, призначені спеціяльно для преси. Після цієї навали авдиторія, що чекала на прибуття наших мандрівців, складалася щонайменше, з п'яти тисяч чоловіка. Мандрівці зійшли на поміст, де сиділи вже всі найвидатніші вчені не самої Англії, а й гості з Франції та Німеччини. Швецію репрезентував професор Сергіюс, відомий зоолог з Упсальського університету. З'явлення чотирьох героїв спричинилося до величезної демонстрації. Всі підвелися й кілька хвилин плескали в долоні. Спостережлива людина почула б, проте, серед оплесків і деякі знаки протесту. Можна було передбачати, що засідання буде більш галасливе ніж гармонійне, але нікому й на думку не спадало, що справа поверне на таке.
Фотографії всіх чотирьох мандрівців відомі всім з газет, і тому про зовнішній вигляд їх нема чого розводитись. Дивлячись на них, трудно сказати, що вони перетерпіли стільки. Хібащо борода професора Челенджера стала ще кошлатіша, постать професора Самерлі ще аскетичніша, а обличчя лорда Рокстона ще худорлявіше. Всі троє зробилися трохи смаглявіші і мають здоровий, бадьорий вигляд. Щодо нашого представника — відомого атлета й футболіста Е. Д. Мелов-
