на, то він не змінився, і щира, добряча усмішка прикрашала його чесний, але простецький вид. (Ну, погуляй Мек, ми з тобою побалакаємо ще віч-на-віч).
Коли порядок відновлено, і присутні, влаштувавши мандрівникам овацію, посідали на свої місця, голова — дука Даргемський звернувся до зборів з промовою. „Він не буде більше як на хвилиночку“, — сказав дука, — „ставати між велелюдною авдиторією і доповіддю, що зібрала їх тут. Він не збирається попереджати те, що казатиме професор Самерлі, як доповідач комісії, але вважає за свій обов'язок відзначити, що роботи комісії, як усі кажуть, уквітчано надзвичайним успіхом. (Оплески). Очевидно, доба романтичних пригод ще не минула, і єсть спільний ґрунт, на якому найбуйніша уява новеліста спіткається з науковими дослідами шукачів істини. Перед тим, як закінчити, він хоче тільки висловити свою радість — певно, і радість усіх присутніх, — що ці джентльмени повернулися з цієї небезпечної подорожі цілі та неушкоджені. На його думку, якби експедиція зазнала катастрофи, то була б катастрофа й для всієї зоології“. (Гучні оплески, до яких приєднується і професор Челенджер).
З'явлення на трибуні професора Самерлі було сигналом для нового вибуху ентузіязму, що раз-у-раз перепиняв і його промову. Ми не подаємо її тут з стенографічною точністю, бо докладний звіт про експедицію нашого спеціяльного кореспондента надруковано в додатку до „Газети“. Задовольнімось коротеньким викладом його доповіді. Професор Самерлі згадав про обставини, при яких споряджено експедицію, віддав належну честь своєму другові професорові Челенджерові й перепросив за недовір'я, яким спершу стрінув його твердження. Оповідаючи далі про всі подробиці їхньої подорожі, промовець старанно уникав будь-яких
