Доктор Ілінґворт. Безсумнівно.
Професор Челенджер. І ви згодились би на це?
Доктор Ілінґворт. Безперечно.
Оттоді відбулася сенсаційна сцена, драматичнішої за яку не знає історія науки. Професор Челенджер зробив знак, і містер Меловн підвівся й пішов за поміст. За хвилину він з'явився знову в супроводі велетня негра. Вони несли якийсь великий ящик, очевидно, важкий, і поставили його перед професором. Всі завмерли й захоплено чекали. Професор Челенджер одслонив покришку, що відчинялася як віко скрині, нахилився над ящиком, зазирнув туди і, кляскаючи пальцями, кілька разів ласкаво промовим: „Ну бо виходь, голубчику!“. Розлігся якийсь хруск, і з ящика визирнуло, а потім вилізло й сіло на край його страшне, огидне створіння. Дука Даргемський покотився в місце для оркестри, але численна авдиторія ніби й не помітила цього. Голова потвори нагадувала найжахливіших чудовиськ, створених хоробливою фантазією середньовіччя. Вона була люта, злісна, з двома маленькими червоними очима, що горіли наче жаринки. В довгому, хижому дзьобі блищали два ряди гострих зубів. Плечі його були стулені й ніби вкриті якоюсь сірою шаллю. То було втілення дракона, за якого нам розповідали в дитинстві. Публіка заметушилася — хто кричав, дві дами в першому ряді непритомні впали з крісел, на помості всі посунули назад, немов збираючись, за прикладом голови, плигнути в оркестру. Один момент можна було опасуватись загальної паніки. Бажаючи заспокоїти авдиторію, професор Челенджер підніс угору обидві руки, і цей рух налякав тварину. Їх дивовижна шаль зненацька розгорнулася й показалася парою шкурястих крил. Хазяїн ухопив її за ноги, та було пізно. Страхо-
