вано між місяцем і собою вздрів діявола. Це пояснення, на яке суд не вважив, має безпосередній зв'язок із поставленим нами питанням. Маємо ще одне свідчення, передане бездротовим телеграфом з пароплава Дансько-Американської лінії „Фріслянд“. Коли вони були милях у десяти від вихідного порту, над ними у південно-західньому напрямові з надзвичайною швидкістю пролетіло якесь дивне створіння, щось середнє між летючим цапом і кажаном. Якщо інстинкт і підсказав йому правильну путь додому, то не може бути сумніву, що десь у просторах Атлантики останній європейський птеродактиль знайшов свою могилу.
А Ґледіс, моя Ґледіс містичного озера, що тепер буде перейменоване на Центральне, бо мені нема чого внесмертельнювати її ім'я. Хіба я не помічав і передніш деякої черствости в її вдачі? Невче ж, навіть тоді, як мені приємно було коритися її примхам, невже ж, кажу, я не почутив, що справжнє кохання не може послати на смерть чи на небезпеку? Невже ж поза вродою обличчя не бачив я й тіні близнюка краси — себелюбства та легковажности? Любила вона геройство заради нього самого, або зза слави, що без ніяких жертов з її боку засяла б і над її головою? А, може, всі ці думки — та даремна мудрість, що завжди приходить запізно? Удар був важкий. На мить я став цинічний. Тепер, коли я пишу це, відтоді минув уже цілий тиждень, я мав коротеньку розмову з лордом Джоном і… Що ж? — зрештою могло бути й гірше.
Розкажу про все в небагатьох словах. У Саусгемптоні я не одержав ні листа, ні телеграми, і коло десятої вечора, схвильований, під'їздив до маленької вілли в Стресхемі. Була вона жива чи померла? Де мої мрії про обійми, про радісне обличчя, про похвальні слова людині, що важила своїм життям, аби задовольнити її
