ного, люди сунули вперед улицею Регента через Пель-Мель і Сент-Джемську вулицю до Пікаділі. Рух у центральній частині Лондона припинився. Зареєстровано багато сутичок між демонстрантами з одного боку й поліцією та шоферами таксі — з другого. Тільки геть по півночі, приставивши мандрівників до помешкання лорда Рокстона в Ольбені й проспівавши патріотичних пісень, розійшлася юрма по домах. Так скінчився один з найбільш видатних вечорів, що були в Лондоні протягом останнього часу“.
Ось що писав мій друг Мекдона, і його звіт, хоч і прикрашений трохи, треба визнати за дуже точний. Щодо інциденту з птеродактилем, то він був несподіванкою для публіки, а не для мене. Читач пригадує мою зустріч з лордом Рокстоном в його захисному криноліні. То він ішов принести професорові Челенджерові „вразьке курча“, як узивав він птеродактилів. Я розповідав також про клопіт, що його завдав нам професорів багаж, коли ми покидали плято. А якби я писав нашу поворотну подорож, я неодмінно відзначив би мороку, яку ми мали, здобуваючи зогнилу рибу для нашого неохайного компаньйона. Мовчав же я про нього досі тому, що професор Челенджер уникав розголошувати відомості про безперечний арґумент, яким він хотів в останній момент уразити своїх ворогів.
Ще одне слово про долю лондонського птеродактиля. Нічого певно сказати про нього не можна. Дві жінки розповідають, бачили, як він протягом кількох годин сидів на даху Квінс-Гола немов діявольська статуя. Наступного дня, у вечірніх газетах було вміщено повідомлення про те, що ґвардієць Прайвет Майлс кинув без дозволу свій пост коло Марльборо-Гауза і був притягнений за це до військового суду. Він свідчив, що кинув рушницю й тікав необзир, бо несподі-
