— Це дуже люб'язно з вашого боку, мадам.
— Як побачите, що він починає лютувати, виходьте мерщій з кімнати. Не сперечайтеся з ним. Багато хто постраждав уже через це. Кінець-кінцем виходить всенародній скандал, що вводить у неславу мене й усіх нас. Сподіваюся, ви не говоритиме з ним про Південну Америку?
Я не міг збрехати жінці.
— Боже мій! Це ж найнебезпечніша тема. Я певна, ви не поймете віри жодному слову з того, що він оповідатиме. Тільки не кажіть йому цього, бо інакше він розлютується в край. Удавайте, що вірите, і тоді все буде гаразд. Майте на увазі, що сам він вірить собі. Цього ви можете бути певні. Чеснішої людини не було ще ніколи. Ну, ідіть, а то збудите в ньому підозру проти себе. Побачите, що становище загрозливе — дійсно небезпечне, — подзвоніть і тримайтеся, доки я не прибіжу. Я здебільшого можу вплинути на нього, навіть коли він розпалиться.
По цих підбадьорливих словах леді передала мене мовчазному Остінову, що підчас нашої короткої розмови, мов брондзова статуя, чекав коло їдальні. В кінці коридора були двері. Ми постукали. В кімнаті хтось заричав, і я опинився віч-на-віч із професором.
Челенджер сидів на верткому кріслі перед величезним столом, заваленим книжками, мапами та діяграмами. Коли я ввійшов, він із своїм кріслом повернувся до мене. Глянувши на нього, я остовпів. Я був готовий стрінутись із незвичайною людиною, але те, що я вздрів, перевершило всі мої сподіванки. Перше, що вражало в ньому, були його розміри й показна фігура. Такої величезної голови я не бачив ні в кого. Його циліндер, якби мені заманулося накласти його на себе, напевне вкрив би всю мою голову та плечі. Його
