квітнуче обличчя й чорна лиснюча борода, що буйно кучерявилася на потужних грудях, нагадували асирійських биків. Навпаки, волосся на голові мав він рівне, і довгі пасма його облямовували високе могутнє чоло. З-під буйних чорних брів владно й насмішкувато дивились на вас ясні сіро-блакитні очі. Крім цього над столом височили широченні плечі, верхня частина тулубу з добру діжку завбільшки, а на столі лежали здоровезні, вкриті довгими чорними волохами руки. Оце все і низький, гуркотливий, як громування, голос запали мені в серце з найпершого ж погляду на знаменитого професора Челенджера.
— Ну? — мовив він, нахабно дивлячись на мене. — Далі що?
Деякий час я, очевидно, мусив був дурити його, бо інакше побачення наше на тому й скінчилося б.
— Ви дозволили мені потурбувати вас, сер, — сумирно відповів я, подаючи йому конверта.
Челенджер винув з шухляди мого листа й поклав його на стіл перед собою.
— А, ви той молодий чоловік, що не розуміє звичайної англійської мови. Мої загальні висновки, проте, ви все ж таки, здається, ласкаво поділяєте.
— Цілком, сер, і абсолютно, — погодився я в захваті.
— Ну, дуже радий. Це ніби то серйозно зміцнює моє становище; як ви думаєте? Ваші солідні літа й ваш статечний вигляд надають подвійної ціни вашій підтримці. Зрештою ви виглядаєте ні гірше, як череда віденських свиней, що спільне рохкання їх ображає мене не більше ніж розрізнені силкування британського бульдога, — і він зирнув на мене як на наявного представника цієї останньої тварини.
— Вони, скільки я чув, неподібно трималися на конгресі, — зауважив я.
