Тарп Генрі замислено подивився на мене.
— Він не дуже популярна людина, ваш геніяльний Челенджер. Багато хто має храп на нього. Я сказав би, що в Лондоні навряд чи знайдеться друга, така одіозна особа. Якщо виступлять студенти-медики, то скандалу не обкидаєшся. Не хочу я дивитися на те цькування.
— А втім вам годилося б послухати, як він сам обстоюватиме свої твердження.
— Ваша правда. Згоден. Увечері я вам товаришуватиму.
Під'їздячи до Зоологічного інституту, ми побачили народу значно більше ніж сподівалися. Ціла валка автомобілів виладовувала свій живий вантаж у вигляді білобородих професорів, а темний бурчак скромних пішоходців, що юрмилися під склепінням воріт, свідчив про те, що авдиторія складатиметься не з самих вчених. Сівши на свої місця, ми зараз же помітили, що в задніх рядах стільців і на хорах панує занадто легковажний і жартівливий настрій. Я глянув назад і побачив типові обличчя студентів медичного факультету. Очевидно, всі лондонські шпитали відрядили сюди своїх представників. Поведінка слухачів була добротлива, але задерикувата. Лунали уривки ентузіястично виспівуваних популярних пісень — трохи дивна увертюра перед науковою лекцією — і спостерігався нахил до глузування з певних осіб. Все це обіцяло веселий вечір для більшости присутніх і віщувало неприємності тим, кого чекала сумнівна честь правити за об'єкт студентських дотепів.
Коли на поміст зійшов старий доктор Мелдрам в усім відомому старомодньому циліндрі, його стрінуто такими оглушливими вигуками: „де це ви викапали свою покрівлю?“, що бідолашний поквапився скинути його
