рити розбірливо? Професор Мерей зробив кілька дуже глибокодумних зауважень, адресованих своїй білій краватці та карафі на столі, і гумористично підморгнув у бік срібного свічника праворуч од нього. Потім він сів, і до катедри, під загальні оплески, підійшов містер Волдрон — улюблений од усіх лектор, популяризатор. То був худорлявий, суворий на позір чоловік, з різким голосом і незграбними рухами. Він мав щасливу здібність легко засвоювати чужі ідеї і викладати їх так, що вони ставали зрозумілі і інтересні для мало підготованої авдиторії. У нього був хист розповідати в жартівливому тоні про найсерйозніші речі, і в його викладі навіть передчування рівнодень або еволюція хребетників здавалися надзвичайно гумористичними процесами.
На цей раз Волдрон з пташиної високости, але завжди ясною і барвистою мовою, розгорнув перед ними загальну історію світу. Він розповідав про земну кулю — велетенську масу розжареного газу, що блукає по небесних просторах. Потім він змалював, як та куля твердішала, холонула й стискалася, в наслідок чого випиналися гори, пара бралася водою, і поволі втворювався кін, де мала відбуватись несказанна драма життя. Про початок життя він говорив дуже мало й невиразно. Що перші зародки його не могли б витримати первісного жару землі, містер Волдрон не мав ніякого сумніву. Значить, з'явилися вони пізніше. Чи виникли вони в наслідок сполучення неорганічних елементів землі в процесі її охолодження? Дуже можливо. Мабуть, зародки ті потрапили сюди з якогось метеорита? Мало правдоподібно. Взагалі розважливий лектор уникав заглиблюватись у це питання. Ми не вміємо, або принаймні не вміли до останнього часу, створити в наших лябораторіях органігму речовину з неорганічних частин. Між мертвим і живим світом існує прірва, че-
