відповідь не менше голосів кричали: „До порядку!“ і „Сором вам!“ Волдрон, хоч який досвічений та дотепний з нього був лектор, помітно нервувався. Він раз-у-раз спинявся, збивався, повторювався, мало не захлинувся в занадто довгій фразі, і нарешті накинувся на, причинця всього скандалу.
— Це абсолютно незносно! — гукнув він, люто зиркнувши на поміст. — Я мушу просити вас, професоре Челенджере, припинити ваші несвідомі й непристойні вихватки.
В залі притихло. Студенти в захваті закам'яніли, бачивши, як знімається сварка між самими олімпійцями. Важка постать Челенджера потроху підводилась з крісла.
— А я й собі мушу просити вас, містер Волдроне, припинити висловлювати твердження, що розбігаються з науковими фактами.
Ці слова викликали справжній ураган. „Ганьба! Ганьба!“ „Дайте йому говорити!“ „Виженіть його! — Скиньте його з помосту!“ „Ловко сказано!“ Гукали з усіх боків, хто з обуренням, а хто — в екстазі. Голова схопився на ноги і, шалено плескаючи в долоні, силкувався запровадити спокій. „Професор Челенджер… особиста… думка… потім…“ тільки й можна було розібрати з його мимрення. Порушник тиші вклонився, усміхнувся, розгладив бороду й сів у крісло. Волдрон, зашарівшись і в дуже войовничому настрої, пішов далі. Від часу до часу, висловлюючи якесь твердження, він кидав убивчі погляди на свого супротивника, а той, здавалося, знову задрімав з тою ж таки широкою, щасливою всмішкою на виду.
Нарешті доповідь скінчилася, і, я думаю, скінчилася передчасно, бо остання частина її була якось зібгана і навіть трохи безладна. Нитка доводів увірвалася, та й
