треба влаштувати наші справи. Он, на першій сторінці „Таймса“, надруковано розпис пароплавів. Найближчої п'ятниці єсть пароплав до Парі, і, якщо ви з професором будете до того часу готові, нам слід було б поїхати на ньому. Га? Добре, я погоджу це з ним. А як думаєте ви опоряджатись у дорогу?
— За це має подбати моя редакція.
— Стріляти вмієте?
— Не краще за звичайного салдата територіяльної армії.
— Так погано? Ви, молоді люди, вчитесь цього чомусь в останню чергу. Ви, як бджоли без жала, і коли одної гарної днини прийде хтось та забере вам щільники, ви мало не плакатимете. В Південній Америці без рушниці не обійдешся, бо, незалежно від того — божевільний наш друг Челенджер чи брехун, ми, раніш як повернемось, побачимо чимало незвичайних речей. Яка у вас рушниця?
Рокстон підійшов до дубового буфету і відчинив дверці. Переді мною був ряд блискучих рівнобіжних цівок, що нагадували труби органа.
— Подивімось, чи не можна вибрати для вас чогось з моєї колекції, — сказав лорд.
Одну по одній витягав він з буфету чудові рушниці, одкривав та закривав їх, клацав замком і потім знову вішав на місце пестливо, наче мати, що голубить дитину.
— Це — Бланд 577, на розривну кулю. Нею я вклав того здорового молодця, — зиркнув він на білого носорога. — Ще десять ярдів, і я потрапив би в колекцію до нього. А оце — дуже корисна штука — калібра 470, з далекоміром. Цією рушницею я користався три роки тому проти перувіянських доглядачів невільників. Там мене мали за справжній бич господній, дарма, що про
