дат напередодні битви, і хитався між надією перемогти та острахом перед поразкою.
Вона сиділа мовчки, і її гордий, делікатний профіль виразно визначався на тлі червоної завіси. Яка була вона гарна! І яка далека. Ми були друзяки, давні, щирі друзяки. Та ніколи не міг я вийти поза рямця приязні, що однаково могла б існувати між мною й першим-ліпшим моїм товаришем — репортером з „Газети“; приязні відвертої, щирої, але цілком позбавленої тілесности. Моя свідомість мимоволі повстає проти жінки, занадто відвертої зо мною. Для чоловіка то не дуже похвально, коли жінка поводиться з ним, як з товаришем. Там, де виникає статеве чуття, неминучо виникають і полохливість, і замішання — спадщина старих розпусних часів, коли кохання та насильство зчаста йшли поруч. Нахилена голова, очі, що уникають дивитись на вас, уривчастий голос, обличчя, що тіпається, — ось що, а зовсім не відвертий погляд та щира відповідь, правлять за непомильні відзнаки любощів. Я переконався цього навіть протягом свого короткого життя, а, може, успадкував те переконання як расову пам'ять, що її ми звемо інстинкт.
Ґледіс посідала всі жіночі чесноти. Мабуть, декому вона здавалася холодною й нечулою, але то було абсолютно невірно. Ніжно-брунатна, майже орієнтального кольору шкіра; чорноблискове волосся; величезні імлисті очі; трохи дебелі, а проте чудові губи — в неї були всі прикмети пристрасної вдачі. А втім, мушу признатись, мені до цього часу ні разу не пощастило вивести ту вдачу на явність. Ну, то нехай буде що буде, але я мав скінчити нарешті з непевністю і сьогодні ж увечері довести справу до краю. Вона, що правда, могла відмовити мені, та краще вже бути відкинутим коханцем ніж визнаним братом.
