2-го серпня ми ввірвали останні нитки, що в'язали нас із зовнішнім світом і розпростилися з Есмеральдою. Минуло ще чотири дні. Ми придбали дві великі індіянські піроги, зроблені з такого легкого матеріялу (бамбукова снасть, вкрита шкірами), що ми вільно могли перенести їх через першу-ліпшу перепону. Ми навантажили на них увесь свій багаж і найняли ще двох індіян допомагати нам у плавбі. Мені здається, що ці хлопці — Атака й Іпету на ймення — товаришували Челенджерові в його першій екскурсії. Вони страшенно бояться повторювати її, але ватажок у них користається необмеженою владою, і якщо гроші йому платять хороші, то на бажання кожного окремого тубільця він не звертає жодної уваги.
Отже завтра ми занурюємось у невідоме. Листа цього я перешлю човном. Може, це буде останнє наше слово до тих, хто цікавиться нашою долею. Як умовлено, пишу його на вашу адресу, любий містер Мек-Ардле, і даю вам на волю правити його, зміняти і взагалі робити з ним все, що буде вам до вподоби. Ґрунтуючись на упевненій поведінці професора Челенджера і не зважаючи на завждишній скептицизм професора Самерлі, я не маю ніякого сумніву, що наш проводар доведе свої, твердження, і що ми — напередодні якихось найнезвичайніших подій.
Наші друзі вдома мусять радіти разом із нами. Ми наближаємось до цілі й бачимо вже, що твердження професора Челенджера можна перевірити. Що правда, ми не видрались ще на плято, але воно тепер перед
