упокою. Він, між іншим, певний, що його поховають у Вестмінстерському абатстві. Самерлі на це їдко всміхнувся і зауважив, що Мільбенкську божевільницю вже знесено. Але зарозумілість Челенджерова — кольосальна, і його такими зауваженнями не дошкулиш. Він тільки посміхнувся собі в бороду і поблажливим тоном промовив: „Справді? справді?“, немов говорив з дитиною. Вони і дійсно — діти. Один — причепливий і сваркий, а другий — запальчастий і владний, але обидва — винятково розумні люди й першорядні вчені. Мозок, вдача, серце! — тільки, попоживши, починаєш розуміти, скільки відмінків у кожному з них.
Наступного дня ми вирушили в путь. Виявилося, що всі наші речі вільно вміщаються в дві піроги. На дві ж таки піроги розподілили ми й персонал нашої експедиції, подбавши з обачности про те, щоб у кожній з них було не більше як по одному професору. Я сидів у одному човні з Челенджером. Професор був у прегарному гуморі. Він у мовчазному надпориві роздивлявся навкруги, і обличчя його випромінювало благодушність. Та мені доводилося бачити його і в інших настроях, і я ані трохи не здивувався б, якби з ясного неба вдарив грім. В його товаристві не можна почувати себе спокійним, але зате ніколи не буває скучно, бо ввесь час напружено чекаєш, що затого зніметься буря.
Протягом двох день ми пливли досить широкою рікою. Мала вона ярдів із сто завширшки, і вода в ній була темна, але така прозора, що ми майже завжди бачили дно. Половина допливів Амазонки такого характеру, а в другої половини — вода білувата й каламутна. Залежить це від природи ґрунту, серед якого тече річка. Темній колір указує на рослинні та тваринні залишки по берегах; білуватий свідчить за береги ґлеюваті. Двічі натрапляли ми на пороги, і кожний раз
