рожі, перекинувся професор Челенджер. Мушу признатись, видовисько порогів мене врадувало, бо то було перше безпосереднє, — нехай дуже незначне — потвердження його слів. Індіяни пронесли спершу човни, а потім — багаж крізь вельми буйний береговий чагарник, а ми — четверо білих, з рушницями на плечах ішли між ними й лісом, де чатували на нас небезпека. Над вечір, обійшовши пороги та проїхавши ще миль із десять водою, ми спинилися, знову об'якорившися серед річки. Тут я вирахував, що експедиція наша відійшла вже від Амазонки не менше як на сто миль.
Рано-вранці наступного дня ми знову пустились у далеку дорогу. Професор Челенджер чогось хвилювався і пильно вдивлявся в обидва береги. Раптом він задоволено скрикнув і показав на дерево, що самотньо стояло на одному з закрутів річки.
— Що це таке, по-вашому? — спитав він.
— Звичайна асайська пальма, — відповів Самерлі.
— Маєте рацію. Але це єсть і певна відзнака для мене. Через півмилі, на тому боці — таємний прохід. Ліс там іде ніби суцільною стіною. Але звідси й починаються дива. Там, де ви бачили яснозелений оситняг замість темнозелених хащ, там — між двох бавовників — лежить відомий лише одному мені вхід до країни невідомого. Їдьмо далі, і ви все зрозумієте.
Місцевість, справді, була незвичайна. Доставшися до яснозеленого оситнягу і пропхавши крізь нього наші човни жердинами, ми опинилися в тихій, мілкій річці з прозорою водою і піскуватим дном. Вона мала не більше як двадцять ярдів завширшки, і береги її вкривала розкішна рослинність. Тому, хто не помітив би, що оситняг заступив чагарник, і на думку не спало б існування цього потоку та казкової країни, що лежала за ним.
