Вранці довелося мені встати дуже рано і піти з дому, з Ганною Миколаївною не побачившись. Повернувся я вже смерком. Демонстрацію одхилив і наш комітет, та, як я довідався вже, і комітет іншої течії. Я був з того задовольнений, бо знав, що до збройної сутички робітники підготовлені кепсько, і що виступ спричинився б лишень до непотрібної витрати сил. Мені здавалося, що свіжа постанова хоч трохи заспокоїть роздратовання Ганни Миколаївни після вчорашньої розмови… Але на столі в своїй кімнаті знайшов я від неї записку:
«Я од'їзджаю. Що краще я зрозуміваю себе й вас, то видніше мені стає, що простуємо ми ріжними шляхами і що обидвоє ми помилилися. Краще вже нам і не зустрічатися. Вибачте».
Довго блукав я улицями, утомлений, з почуттям порожнечі в голові та холоду в серці. Коли ж я повернувся до-дому, то застав у себе несподіваного гостя: біля мого столу сидів Менні, пишучи листа.
МЕНІ треба побалакати з вами в дуже важливій, хоч може й не зовсім звичайній справі, — звернувся до мене Менні.
Мені було однаково; я сів і наладнався слухати.
— Я читав вашу книжечку про елєктрони й матерію — почав він. — Я сам кілька літ працював над цим питанням і думаю, що в вашій книжечці багато правдивих думок.
Я мовчки вклонився, він же провадив далі:
— В тій праці є у вас одна особливо цікава для мене увага. Ви висловили там думку, що елєктрична теорія матерії, освітлюючи силу тяжіння як виводну од елєктричних сил притягування й відштовхування, мусить призвести до відкриття тяжіння з негативним знаком, себ-то — до винаходу такого типу матерії, котрий, відштовхується, а не притягується Землею, Сонцем і іншими нам відомими тілами; порівнюючи, ви вказували на діамагнітне відштовхування тіл і на відштовхування елєктричних течій
