Чи так, чи сяк, а пам'ять мою Нетті похвалював, його метода була бездоганною і наука моя посувалася хутко. Це допомогало мені швидче призвичаюватись до марсіянців; я більш упевнено починав подорожувати по всьому етеронефові, заходячи в каюти й лябораторії моїх товаришів, та роспитуючись у них про все, що мене цікавило.
Молодий астроном Енно, жвавий і веселий помішник Стерні, теж майже хлопчик віком, показував мені силу цікавих річей, одверто захоплюючись не так вимірами й формулами, де він був, проте, справжнім майстром, — як красою досліджуваного. Мені було дуже добре з цим астрономом-поетом; законне ж змагання орієнтуватися в нашій позиції серед природи повсякчасно давало мені привід чимало часу пробувати з Енно біля його телєскопів.
Одного разу Енно показав мені в найдужчому збільшенні манісіньку плянету Ерос; частина орбіти цієї плянети проходить між путями Землі й Марса, решта ж лежить далі Марса, переходячи в район астероїдів. І хоч у цей час між ним і нами було 150 міліонів кілометрів, проте фотографія його невеличкого диска стала в полі зору мікроскопа цілою географічною мапою, подібною до мапи Місяця. Звичайно, це так само мертва плянета, як і Місяць.
Іншого разу Енно сфотографував рій метеоритів, що линув собі лише за кілька міліонів кілометрів од нас. Фотографія, дала, розуміється, лише роспливчасту туманність. З цієї нагоди Енно оповів мені, що в одній з перших експедицій на землю один етеронеф загинув як раз у ту хвилю, коли протинав отакий рій. Астрономи, що стежили за ним у наймогутніші телєскопи, побачили, як раптом погасла на ньому елєктрика і він навіки згинув у просторах.
— Розуміється, етеронеф наскочив на кілька цих дрібнісеньких тілець, а через величезну ріжницю хуткостей вони мусили блискавкою майнути крізь усі його стінки. Тоді повітря витекло геть, а холод міжплянетних просторів одубив уже мертві тіла подорожніх. І тепер етеронеф летить кометною орбітою: він назавжди віддаляється од сонця і невідомо, де буде кінець путі цього страшного корабля трупів.
