Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

ских- сел трапляються поодинокі і цілими купами російські: тут з давних давен живуть переселенці з великоросійських губерній і вони розмовляють на великоруській народній мові і мають усі великоросійські народні звичаі, одежу, будівлю. На етнографичню виставу, організовану під час археологичного з’ізду у Харькові у 1902 році, зібрано було багацько старих народніх уборів українського й великоруського населення Харьковщини; се все потім пішло до народнього музею при Харьковському Університеті. Той музей показує нам в теперешньому народньому життю як би історичну етнографію країни і з ним повинен ознайомитися кожен, хто цікавиться сучасним народним життям Слобожанщини. Але великоросійске заселення Слобожанщини було дуже невелике, як його зрівняти з українським; теперешня Харьковська губ. по свойому історико-етнографичному складу являється українською і являє з себе органичну частину теріторії України, а її населення — такуж частину українського народу.

Українські переселенці з Польщі въ XVI і першій половині XVII століття. Задніпрянська і лівобережна Україна була тоді під Польщею і боролась з нею за віру і рідну мову, за землю і волю. На чолі повстанців стояли завжди козаки, яко військові, озброєні люди, але їх підтримував увесь нарід — міщане й поспільство. Шукаючи волі, заселяли вони степи, своє дике поле у Київщині, на Волині, Подолії, Полтавщині, оберегаючи там свої оселі від татарськіх нападів. Але й туди у вільні степи, де нарід спасався од кріпацтва і шукав кращої долі й волі, де він мусив шаблею та рушницею захищати свою ниву від татарина, — і туди посувалося за ним лихо укупі з польскою шляхтою, котра заполучала від польских королів привилеї на сі народні землі; і туди приходили кріпацьтво та неволя. А про центральні країни Польщі нічого й говорити: там панувала тяжка неволя, і ось український нарід мусив залишати свої оселі і йти хоч світ за очі шукати долі в иньшій чужій стороні. Так почалося переселення українського народа в Московщину, де охоче приймали переселенців, бо се ж все таки були хоч і з чужоі землі Польщі, чужинці, українці, а не москали, але брати по крові й вірі; таких захожих українців пріймали перш яко спільників — союзників. Таким спильником, наприклад, був атаман Дмитро Вишневецький, котрий вступив на службу до Івана IV з своїми козаками. Иньших переселенців приймала Москва на службу до себе й поселяла їх в Московщині і по українських містах, разом з своіми служилими людьми. Приходили козаки, міщане, поспільство й духовенство. Осібне