коли обрусів, частина його української интелігенції, прихільна до народа, працювала над відродженням свого народа й бережно донесла се бажаннє до наших часів — до сього великого українського руху, котрий не тільки утворив, але й проводить у життя і національне, і політичне відроження усієї України, а разом з нею і Харькова з Слобожанщиною.
Харьків був заснований у 1654 році, саме тоді, як Богдан Хмельницькій перейшов з усією Україною під московську „протекцію“. Місто, як ми бачили, заснувала ватага українських переселенців, з ватажком — осадчим Іваном Каркачем. Най же пам'ять про Івана Каркача істнує навіки у Харькові укупі зі спомином про першого Харьківського козачого отамана Івана Кривошлика. Хоч про Ів. Каркача, яко першого Харьківського осадчого, згадують тільки пізні документи (другої половини XVIII ст.). але ми не можемо їх одкинути, а укупі з ними і Каркача, бо ні для чого було б тоді вигадувати його: очевисто, що імя се збереглося у спомину населення; а окрім того й ранні документи знають серед Харьківського населення Каркачів і мені казали, що се призвище відомо й тепер.
Українські переселенці з Задніпрянщини прийшли на дике поле і оселилися там, де річка Харьків впадає в річку Лопань — на Харьківському городищу, де колись у домонгольску добу, у XII ст. був мабуть староруський, український город,
