острог треба було замикати, а на рано одмикати. Худобу літом з міста випускали тільки, як було звісно, що ворога близько немає.
Надзвичайно тяжке було життя слобожан в часи політичних та війскових завирюх, в повстання гетьманів Виговского, Брюховецкаго, Мазепи, Орлика, Донских отаманів Степана Разина і Булавина. Повстання Виговського майже не перекинулося з Гетьманьщини у Слобожанщину, хоча все-таки підручник Виговского Жученко підступався з козаками та татарами до Охтирського полка. Повстання Брюховецького захопило значну частину Слобожанщини: Цареборисів, Маяцк, Змійов, Валки і Мурахва пристали до Брюховецького, або краще сказати до його підручника Івапа Сірка. Повстанці поубивали Московських воєвод, попалили, покидали й спустошили свої городи і пішли з Сірком до Брюховецькаго. Городи запустіли і повинні були заселятися знову, немов з початку, новими переселенцями. У Харькові було убито полковника Ріпку. Знищено і сплюндрувано було тоді багато міст та містечок — Борове, Мартове, Красний Кут, Тор, Колонтаїв, Мерехва, Васищево, деревні Чугуевского, Харьковского і Салтовського повітов. В повстання Мазепи за Шведів претерпів Охтирський полк. Шведи побували в сл. Хухрі і навіть під самою Охтиркою; із Охтирки тоді утікало навіть духовенство; дер. Хоружевка була спалена Шведами. У Колонтаєві знищені були церкви. Наступник Мазепи Орлик заключив з ханом умову, щоб вивести силоміць слобожан з Правобережжа, як вони не захотят з'еднатися з ним своею охотою, і ми справді знаємо, що Кримський хан у 1711 р. зпустошив слободську Україну. Повстання Булавина на Дону захопило й частину Слобожанщини — теперешній Старобільский повіт — і тоді зруйновано було чимало слобід по р.р. Айдару і Бітюку, до жили слобожане.
Татарські напади, повсякчасні войни й внутрішні повстання зробили великий вплив на увесь склад тогочасного життя: у йому з'єдналися, сполучилися, злилися військовий — козацький і хліборобсько-промисловий побут: козак-слобожанин разом з тим був землеробом і промисловцем. Таким він був у Задніпрянщині, такий український звичай він переніс і на нові місця, таким він залишився і в Слобожанщині. Отже помилялися ті історики, котрі малювали українского козака якимсь розбишакою, що виходив тільки за здобичю, бився за здобич з татарином і не хтів призначати над собою ніякої влади, У всякому разі сього не можно сказати про слободську українську козаччину і треба завжди пам'ятати, що слободська Україна вела проти татар тільки оборонну — боротьбу і була дуже зацікавлена згодою та спокійним розвоєм культури.
