ніших, висліджує, як ішов всесвітній процес. У народів класичного світу історія повинна була виховувати патріотизм, мораль і естетику. У середні віки історія немов перетворилася в літопис з вигаданими оповіданнями про всякі чудасії. Доба відродження знов висунула на перше місце класичну історію, а XVIII вік утворив філософію історії, яка ставить своєю метою філософський, цеб-то об'єднаний єдиною ідеєю, єдиною думкою огляд складних і ріжноманітних явищ всесвітньої історії. Філософія історії почала потроху виділятися своїм абстрактним характером з історії, яка давала їй тільки матеріял своїми власними висновками. Тоді почали особливо цікавитися з'ясуванням історичних явищ, загальним ходом історичного процесу.
В своїй еволюції історія пройшла три фази свого розвитку; 1) в першій панує оповідання, де події викладалися в хронологічному порядку; 2) в другій виступає прагматична історія, яка встановлює причини подій, психологічні мотиви їх та їх наслідки, але історик тут ще не ставить собі єдиної мети — відшукування правди: він користується історичним матеріялом, як засобом для морального, або естетичного, або патріотичного впливу; така була грецько-римська історія, але найширший розвиток цієї прагматичної історії ми бачимо в європейських народів, коли там стала розростатися ідея національности; 3) еволюційна генетична історія (нових часів); тільки тоді історія стала справжньою наукою, бо тільки тоді її єдиною метою зробилося здобуття історичної правди; відкриття зв'язку між історичними явищами довело до думки про органічний розвиток в історичному житті. В наші часи ця ідея органічного розвитку являється досить ясною і простісенькою, але для зрозуміння її необхідні були такі умови, яких бракувало в колишньому житті: необхідна була думка про єдність походження і про солідарність людськости, про невпинну зміну культури, про взаємні впливи ріжних сторінок людського життя (політичних, економічних, природньо-історичних, соціяльних і т. и.).
Такі фази свого розвитку перейшла й українська історія: вона почалася літописними оповіданнями, де не було ще прагматизму, потім перетворилася в прагматичну історію, але ставила перед собою головним чином національні патріотичні завдання. І лише в нові часи вона стає вже еволюційною історією, яка поставила собі виключно наукову мету досліджувати правду-істину. Одначе треба додати, що коли нас Західна Європа взагалі вже опередила в своїй науковій діяльности, то це ми бачимо і в розвитку її історіографії в порівнянню з нашою: наша завжди йшла за західно-європейською позаду її; коли па Заході вже панувала еволюційна течія, в українській
