гальноосвітньою метою; перша може привабити небагатьох спеціялістів, а друга приступна для всіх. Історія, коли її виучувати з цього погляду, розвиває насамперед наші формальні здібности. Вона дає нам наукову думку, яка необхідна не тільки для вченого, але і для кожної освіченої людини; людина, яка звикла користуватися засобом історичного думання, і про сучасність судитиме правдивіше, ніж та, яка не має дисціпліни розуму, що дається історичною освітою. По-друге, історія дає і реальний матеріял нашому розумові: вона поширює наш обсяг знання, наш світогляд, дає нам ключ до розуміння сучасности, свідомого, а не байдужого відношення до неї. Історія збагачує наш розум культурними громадськими ідеями, в яких криються принціпи, що ними жили та й тепер жиють історичні народи. XIX вік можна характеризувати як раз пануванням історії та історичної точки погляду. Не тільки надзвичайно поширився зміст історії, але історичне вивчення було прикладено і до мови, до народнього господарства, та до инших ділянок культурного й соціяльного життя. І це мало важливі наслідки, а саме: з'явилася дуже цінна філософська ілея, якою може пишатися XIX вік, — це ідея органічного розвитку, прогресу людських громад. Ідейне багацтво історії має найбільш загальноосвітнє значіння, і з цього боку культурно-соціяльна історія важливіша, ніж зовнішня політична. Але нарід складають одиниці, які тільки думають, відчувають, виявляють активність, — тоб-то за формами життя ми не повинні забувати людини, і відсіля гуманітарний погляд, який може мати величезне значіння. Він, разом з ідеєю прогресу, може спасти нас від безсилого песимізму. Як всесвітня, так і національна історія виучують історичний процес людського громадського життя. Але між ними є ріжниця. Всесвітня історія прагматично, в послідовній зміні історичних явищ виявляє життя народів, найбільші успіхи, яких вони досягнули в розвитку громадського життя, а історії кожного народу вона одводить місце остільки, оскільки він брав участь в і послідовній і спільній роботі людськости над будуванням і прикрашенням свого життя. Національна історія обмежує свій обсяг самим предметом вивчення: вона виучує процес розвитку одного народу, як окремої етнографічної особи, і тому має можливість зупинитися на ньому докладно, з'ясувати ріжнобічно життя данного народу. Вивчення національної історії має й практичне значіння. Історичні паралелі, приклади її докази з минулого часто допомагають нам з'ясувати досить заплутані ситуації сучасности і тим уникнути великих помилок. Історія народу, науково відновлена, як влучно зазначує професор В. О. Ключевський, стає книгою його прибутків та видатків, в якій ведеться підрахунок хиб його минулого.
