дітям „Поученіе Владимира“. Схожий до 1206 р. з Лаврентівським також і Літописець Переяславля суздальського, який кінчиться 1914 роком і знайдений у рукописному збірнику другої половини XV-го ст. Четвертий, особливо цінний для історії Русі-України, це Іпатський список, названий так од імення іпатського манастиря в костромській губ., де його було знайдено. Вчені гадали, що він належить до першої половини XIV, або до кінця XIV і до початку XV, або навіть до кінця XV ст. Нині доведено, на підставі водяних знаків того паперу, на якому він написаний, що писано його 1425 року, бо він писаний на французькому папері приблизно цього року (за Ліхачовим). Цей список містить у собі, як і всі попередні, найперше „Повѣсть врем. лѣтъ“, а далі київський та волинсько-галицький обласні літописи, і тому, як я казав, він найважніший для нас, найважніший не змістом „Повѣсти“, бо для неї мають таке саме поважне значіння й инші списки, про які ми казали (Лавр. і др.) а своїм продовженням, бо коли в продовженню Лавр. списку ми читаємо оповідання про події північно-східньої Русі, то в Іпатському, в його продовженню, читаємо про події південної Русі — Київщини, Волині й Галичини за обласної доби. Усіх сторінок у рукопису 612, а в „Повісти“ 195. „Повѣсть“ писано півуставом. До Іпатського списку наближаються „Хлѣбниковскій“ і „Погодинскій“, що зовсім схожі один з одним. Зроблено вказівки ще на один список розряда Іпатського, близький до „Хлѣбниковскаго“; переховується він у Кракові, в бібліотеці кн. Чарторижських.
Що-до видань „Повѣсти“ за всіма цими списками, то, не перелічуючи їх усіх, зазначимо тільки найважніші: 1) Петерб. Археографічна Комісія надрукувала 1846 року Лаврентівський список літопису в його повному складі у свойому виданні „Полное Собр. Рус. Лѣт.“, т. 1-й; сюди увійшов стародавній текст „Повѣсти“ (по списках Лавр., Іпатськ., Хлєбн., Радзив. і Троїцькому I-му), що кінчиться 1100 роком, бо наприкінці зроблено таку приписку: „Игуменъ Селивестръ Святаго Михаила написахъ книгы си лѣтописець, надѣяся отъ Бога милость пріяти, при князѣ Володимирѣ, княжащю ему Кыевѣ, а мнѣ въ то время игуменящю у святаго Михаила въ 6694 (1116), индикта 9 лѣта, а иже чтеть книгы сія, то буди ми в молитвахъ“ (123). Далі йде продовження літопису за Лавр., Радзив. і Тр. I-м списками од 1112 року до 1305 року. Наприкінці знаходиться приписка ченця Лаврентія, де він каже, що скінчив переписувати літопис „въ лѣто 6885“ за єпископа суздальського Діонисія та вел. кн. Дмитрія Константиновича, цеб-то значить 1377 року. Далі, як додаток, ішов Троїцький список з 1206 року, цеб-то
