кови же сущю Володимери и мнѣ ту сущю, присла по мя князь Давыдъ“; 9) хроніка Георгія Амартола (пол. IX в.): з Георгія Амартола є чимало запозичень у „Повѣсти“; зберігся переклад цієї хроніки на слов'янську мову, що з нього, мабуть, і наводив уривки літописець; 10) Методій Патарський; 11) умови Русі з греками (4).
Довівши, що „Повѣсть“ це звід, К. Н. Бестужев-Рюмін каже, що його джерела можна виявити, і він присвячує цьому III розділ своєї розвідки[1]. Вставками до літопису з різних джерел він вважає народні перекази про похід Олега на греків, про смерть його, про смерть Ігоря і пімсту Ольги та її хрещення; далі йдуть: оповідання про боротьбу дітей Святослава, житіє Володимира, позичене з Якового житія, оповідання про вбивство Бориса й Гліба, оповідання про Київо-печерський манастир, оповідання про волхвів, зв'язані між собою, про осліплення Василька, оповідання Гюряти, про війну Вечислава з Олегом, про появу стовпа і напад половців на печерський манастир 1111 року. Обговорюючи питання про джерела „Повѣсти“, треба мати на увазі ще народні перекази, що про них спеціяльну розвідку написав, як ми бачили, М. І. Костомаров, і ті пам'ятники, що їх указав О. О. Шахматов, який обіцяє дати спеціяльну розвідку про джерела „Повѣсти“.
- ↑ К. Н. Бестужевъ-Рюминь. О составѣ русскихъ лѣтописей до конца XIV в. стор. 31–69.
