Розвиток білоруської етнографії, спочатку під польським, а далі під російським керівництвом, не дуже впливав на прокид національно-демократичного білоруського руху. Рух цей починається тільки з XX сторіччя, а власне після 1905-го року, коли по школах були засновані білоруські громади, коли стали виходити перші білоруські газети, коли з'явилася в місті й на селі ціла серія політичних брошур білоруською мовою, коли народилися нові білоруські письменники, що вийшли з народніх низів.[1]
Теперішня Білорущина має ще не досить багату щодо кількости та якости художню літературу. Вона складається: 1) з творів письменників-відродженістів (білоруські класики: Янка Купала, Якуб Колас, Максим Багдановіч та А. Гарун), що утворили основу білоруської художньої літератури і ґрунт для дальшого її розвитку; 2) з творів молодих письменників післяжовтневої доби. Переважна до цього часу форма білоруської художньої літератури всіх напрямків — лірична поезія. Поезія епічна та драматична ще тільки народжується.
Творчість письменників-відродженістів являє собою один з могутніх чинників культурно-національного відродження, що виникло ще до жовтневої революції на ґрунті національного та соціяльного поневолення білоруських трудящих мас. Лірика відродженістів відбиває: 1) настрої обуреного соціяльними та національними утисками
- ↑ Про білоруське відродження див. у М. Багдановіча: «Белорусское возрождение» М. 1916 та в Д. Дорошенка: «Білоруси та їх національне відродження» Кам. 1919.
