селянства (Я. Купала й Я. Колас); 2) настрої національно свідомої білоруської інтеліґенції (М. Багдановіч) і 3) настрої національно свідомого робітництва (А. Гарун).
Максим Багдановіч — один з найбільших білоруських поетів доби відродження, а творчість його — одне з найяскравіших явищ у білоруській літературі передреволіоційних часів. Не зважаючи на ранню смерть, Багдановіч устиг виявити себе не тільки, як високої марки поет, а як і талановитий прозаїк, хороший критик та публіцист. У його поетичній спадщині ми знайдемо не тільки звичайну тематику XX віку, а й тематику білоруського культурного життя, так історичного, як і сучасного: конкретні завдання білоруського національного відродження, що починало тоді набирати сталих і певних форм, цікавили його не менше, ніж філософські та психологічні проблеми тієї доби.
У літературних оцінках творчости М. Багдановіча не було одности з самого початку. Ще коли він уперше послав свої вірші до віленської „Нашай Нівы», то редакція неоднаково поставилася до них: «верхня палата», де були люди старшої ґенерації, вважала їх, як свідчить у своїх рукописних «Успамінах» В. Ластовський, за декадентські, не для народу писані, беззмістовні вірші; «нижня палата» ж, де були і Я. Купала, і В. Ластовський, і С. Палуян, інтуїтивно відчувала в них перші спроби справжнього художника-митця і всіма силами боронила їх. Критика за поетового життя, стоявши на позиції «верхньої палати», досить суворо оцінила його творчість: вона відзначила його формальні досягнення, але неґативно
