Сторінка:Багдановіч Максим. Вінок (Київ, 1929).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

поставилася до його тематики, визначивши йому окреме місце серед інших білоруських поетів, як «співцеві чистої краси», що визнає, тільки «мистецтво для мистецтва»[1].

Після смерти М. Багдановіча в історії критичних оцінок його творчости можна відзначити два періоди: перший з них обіймає час від 1917-го до 1922-го р., другий — від 1922-го до 1927-го р. Перший період характеризують критичні оцінки жалобно-урочистого порядку. Критика найбільшу увагу звертає на наслідки поетичної діяльности М. Багдановіча, вважаючи їх за великі й коштовні з погляду національного мистецького надбання. За цей період поезію М. Багдановіча визнано, як національну клясичну поезію[2]. Протягом другого періоду критика цікавиться переважно літературною спадщиною поета, намагаючись охопити її критично-науковою думкою[3]. Потвердивши гадку З. Бядулі про клясичність Багдановічевих творів, вона ще знайшла в них, поперше, романтичний елемент, подруге,

  1. Таку думку висловили Л. Гмирак (Бабровіч): «Беларускае нацыянальнае адраджэньне („Вялікодная пісанка». Вільна 1904—1914) та А. Навіна (А. Луцкевіч): «Пясьняр чыстае красы» («Наша Ніва» 1914, № 8, рец. на «Вянок»).
  2. Див ст. З. Бядулі: «Натхненьне і гармонія», присвячену пам'яті М. Багдановіча в зв'язку з третіми роковинами з дня його смерти.
  3. За цей час з'явилися нариси білоруської літератури Є. Карського, спеціяльні праці про Багдановіча Ул. Дзяржинського, проф. В. Пічети (1922), М. Пятуховіча, етюд М. Грамики (1923), загальні нариси З. Жилуновіча (1924), огляд А. Узьнясенського 1926) тощо.