Сторінка:Багдановіч Максим. Вінок (Київ, 1929).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

процес у поетовій душі. Останній сонет змістом дуже скидається на уривок із «Листа», що ми про нього згадували допіру. Для прикладу наводимо всі три варіянти.

Сонэт № 61[1].

Прынадна вочы зьяюць да мяне;
чароўна усьмяхаючыся, губы
адкрылі буйныя бялеючыя зубы…
Ласкавы шэпт… Гарачай хваляй мкне

кроў к сэрцу маяму. Мана ўсё або не?
Ці верыць мілым обяцанкам любы?
Мо' гэта жар, пылаючы для згубы,
хавае сьцюжу над сабой на дне?

Так, іншы раз, над соннаю зямлѐю
агністаю дугою залатою
прарэжа цемень яркі мэтэор.

Гарыць ён, іскры сыпе і нясецца,
бліскаючы мацней ад ясных зор, —
а ў глыбіні халодным астаецца.

Сонет № 299[2].

Что с того, что стих в душе кипит?
Он через холод мысли протекает
и тут лишь твердость формы обретает,
как воск, что при гаданьи в воду влит.

Поэт всегда обдуманно творит.
В тот миг, когда вад чувства грудь вздымает,
с мерилом ум холодный выступает:
он взвесит все, проверит, расчленит.

  1. Творы М. Багдановіча, т. I, Менск 1927, 72.
  2. Там само, 359.