«Вы, панове, пазіраеце далёка» тощо. Проте вузької тенденції в віршах цього циклю немає: від неї оберігали поета його товариші, особливо Ластовський та Палуян, які радили уникати одноманітних настроїв, а натомість заохочували його до горливої й тонкої праці над художньою технікою.
Починаючи з 1907-го року, Багдановіч друкує свої вірші та оповідання в віленській «Нашай Ніве». Старші співробітники ставилися до нього спочатку непривітно й друкували його під псевдонімом «Максім Крыніца»; потім він завоював становище й стало працював у цьому часописі аж до 1914-го року. Багато своїх критичних розвідок друкував Багдановіч в українському журналі «Украинская жизнь», що виходив у Москві російською мовою. Розвідки ці, друковані межи 1914-м та 1916-м роками, присвячені переважно українській літературі. В цьому ж таки журналі видрукуваний був і великий його нарис «Белорусское возрождение».
Р. 1913-го поет видав свою першу й останню збірку «Вянок»[1].
Кілька слів про особисте життя Багдановіча. У нього було три «романічні епізоди», як він сам про це говорить: два з них трапилися в Криму, а один — в Ярославі. Другий епізод мав серйозний характер: поет був закоханий, і це навіть одбивалося на його здоров'ї. Про перипетії свого кохання він говорить і в віршах. Всі ці випадки з інтимного життя поета, що ввійшли, як джерело,
- ↑ Див. про неї ст. Я. Плашчинського: «Кніга лірыкі, як мастацкое цэлае» — «Узвышша» 1927, № 1, 117—127.
