Ця сторінка вичитана
Народе мій, скільки вже літ
сліпий ти і темний, як кріт!
Тобою усе гордували,
тебе не пускали з ярма
і душу твою обікрали, —
у ній навіть мови нема.
Збудившись од горя як-стій,
у тузі смертельній, жахній,
ти крикнуть не вільний: «Рятуйте!»
і мусиш «спасибі» сказать.
Почуйте ж, о, люди, почуйте,
хто вміє з вас серцем чувать!
