Ця сторінка вичитана
Надобраніч, моя зорянице!
Вже імла над землею… Чи ти це
чорним шовком усе покриваєш,
пилом зір небосхил засіваєш?
Чую: спокій вливається в душу.
Вітерець придорожнюю грушу
ледве чутно ворушить, колише,
а дзвіночки сміються ще тихше.
Не дзвени ти сріблом, студенице!
Надобраніч, моя зорянице!
