Ця сторінка вичитана
Уночі, як скалка догоряла,
я Артемові кошулю вишивала:
посередині — сонечко,
навколо — поле зоряне.
Коли входить у хату сестриченька, —
білий-чистий лист у руках,
біле личко усе в сльозах:
«Ой, убили Артема, убили,
у незнаній сторонці зарили;
ой, убили шрапнеллю в неділю —
замела метелиця пухкою біллю».
Як почула я оте, мов стямилась:
заполоч моя поплуталась,
ясне сонечко скотилося —
у очах помутилося.
Навіщо на світ народилася?
