Аж тут з ліса щось шелесть —
Смерть, с косою вже и єсть!
„Чого хочеш? небоже!
Смерть всім, радо, поможе.
Дід поглянув — затрусився
Низенько ій поклонився:
„Зробіт — каже — мені ласку,
Та завдайте цих дров вязку!“
Стара баба лихая, скупа и лукава
На всю нашу Украіну славні прадки мала.
Жадна дівка, в околиці, так тонко не прала,
Як Марусенька Димівна и Гандзя чорнява.
Седять, прадуть небожата доки бачуть очи;
Ляжуть спати. Аж бабище зараз и с півночі
Світить свічки, та до дівчат! Сплющих тягне, лає:
„Годі спати! півень співав — на світ ся займає!
И кричить так, лає доти, доки не повстають
Обі прадкі, — а встаючи півня проклинають:
„Почекай ти старий хричу! смерть вже тобі буде,
Щоб не будив о півночи, як сплять добрі люде…“
Прийшла північ. Не співає півень: „кукурику!“
Та дарма лиш позбавили, того півня, віку!
Бо бабисько невміючи пори зміркувати,
Гірш за перше не давала своім прадкам спати.
Так то на цим світі частенько буває:
Ти хтів би найліпше, а біс лихо впхає.
