Колом вмерающого батька, сини
Стали послухать останнёй волі,
Й самі питають старця вони:
Як жить у світі, щоб зазнать долі?
„Нечас в науку, казать вам казку,
Подайте прутів ліскових вязку!“
Подали. „Климе! ломи ліщину
А разом всеньку… А ну ти, сину!
Петре! Мартине! Василю! Гнате!“
Пробує кожний — немож зломати!
„Розділіт вязку! Ломіт прутини!“
Зломили всенькі. „От же так, сини,
И в житю цілим. Коли в громаді,
А всенькі разом, то чи в нападі
Ворогів лютих, чи в инчий діі —
Падуть пред вами недругі злиі.
Якже окроме станете кожний,
То будь як хочеш ти осторожний —
Не встоіш проти вражоі сили.
Великой правди прути вас вчили:
Разом — не дались, в роздріб — зломались.
Це моя рада — остання воля:
Держіться разом, а буде доля!“
Послушні батька останній волі,
Жиють у згоді брати и в долі.
