По ярмарках в залізній клітці
На диво світові всьому
(Видно, були німецькі митці!).
Прийшлося гірко бідному йому…
Згадав про Мишу, що́ вона казала,
Та й дума, плачучи: „як-би вона була,
Загинути-б мені, дурному, не дала:
Тенета-б всі попрогризала…
І я-б гуляв оце в зеленому гаю,
Мов у раю“…
А сам, сердешний, слізоньки ковтає:
Є каяття, та вороття немає.
Скажу я, люде добрі, й вам
(До казки приказка годиться,
Хоч і панам):
Не плюй в колодязь, — пригодиться
Води напиться.
