Один ще змалку вдатний Шпак
У Щиглика співать навчився
Канальский Шпак так умудрився,
Що як почне було співать —
Диковина й сказать!
Мов справді Щиглик то співає.
От, слухає Шпака усяк,
Дивується та вихваляє,
Шпаком розумним величає.
Радіє, аж плигає, Шпак!
Чого-б йому іще й хотіти?
Кохаться б дурневі та жити:
Таке життя другому-б рай,
Шануйсь та людям потурай,
Виспівуй на всі боки!…
Так он-що (я сказать забув) —
Шпачок зависливенький був,
Почув він (мабуть від сороки),
Що Соловейка хвалить всяк,
Шпакові це завидно стало,
Надувся бісів Шпак.
„Коли-ж моїх пісень вам мало“,
Він сам собі мовляє так:
„Тривайте й я так заспіваю…
Ще може й красче… я вже знаю!
На бісового батька й Шпак!“
Зачав мій Шпак пісні виводить, —
Так ні — зовсім не те виходить:
Хоч вельми дуже запищить,
Хоч не до-прикладу хавчить,
Або нявчить мов по-котячи,
Або мекече по-ягнячи.
