Сторінка:Байрон Д. Трагедії (1939).pdf/54

Спасіння; ні! лети зі мною, рівний
У вирі простору, я покажу
Те, чого не відкинеш, — час минулий,
Сучасність і прийдешні ще світи.

Каін.
О бог! Чи демон! Ким не був би ти,
Чи то — земля?

Люцифер.
 Ти праху не пізнав,
З якого створений твій батько?

Каін.
 Дивно!
Кружало синє плаває в ефірі,
З ним — менше, пурпуровіше кружальце,
Мов те, що світить у ночі земній.
Чи там наш Рай? Де мури? Варта де?

Люцифер.
Вкажи мені, де на землі ваш Рай.

Каін.
Як можу? Ми мчимо вперед, немов
Проміння сонця; меншає земля,
І що дрібніш вона, то більше сяйво
Навколо неї, наче світло те,
Що бачив я навколо зір, коли
Спостерігав їх на кордонах Раю.
Ми линемо вперед, і ось вона
До незліченних прилучилась зір,
Що нас оточують; а далі там —
Їх міріади.

Люцифер.
 Що, як то — світи
Величніші, ніж твій, і там живуть
Істоти більші, і числом їх більше,
Ніж праху на твоїй нудній землі?
І що, коли ці атоми — з душею,
І всі живуть, і мучаться, й помруть?
Що б ти гадав?

51