така мапа, де позначено всі шедеври, і він у кожному місці приговорював своїх одновірців, щоб за певну премію пильнували для нього справ. Але ж і винагорода яка за такий клопіт!
Дві загублені картини Рафаеля, що їх так завзято розшукували рафаеліти, — вони ж у Маґуса були! Був у нього й оригінал „Коханки Джорджоне“, тієї жінки, що через неї помер художник, а гадані ориґінали — це тільки копії з цього славетного полотна, що коштує, за Маґусовою оцінкою, сто тисяч франків. Хоронився в єврея й шедевр Тіціяна — „Христос у домовині“, намальований для Карла XV і надісланий великому імператорові від великої людини з листом, що Тіціян написав власною рукою — лист цей приліплений унизу до картини. Має він також ориґінал того самого художника — макет, за котрим виконано всі портрети Філіпа II. Тож і глузував Маґус з нашого Музея, що його нищить сонце, псує в ньому найкращі полотна, бо проходить крізь шибки, що діють так само, як і оптична сочка. Картинні ґалерії можливі тільки з освітленням крізь стелю. Маґус сам зачиняв та відчиняв віконниці в своєму музеї і виявляв до своїх картин не менше турбот та дбайливосте, як і до дочки, другого свого божка. Ах, старий картиноман добре знався на законах малярства! На його думку, шедеври мають своє, притаманне їм життя, вони істоти денні, краса їхня залежить від світла, що барвить їх; говорив він про це, як колись голяндці про свої тульпани, і ходив дивитись на певну картину такої години, коли шедевр сяяв у всій своїй пишноті, коли світло було ясне та чисте.
Це була жива картина серед картин нерухомих — оцей куций стариган у лихому сурдуті, хтонаколишньому жилеті та в брудних пантальонах, лисий, у зморшках, із сивою тремтячою бородою, випнутим гострим підборіддям, беззубим ротом, блискучими, яку собак його, очима, з кістлявими, всохлими руками, з шпилястим носом, зашкарублою та холодною шкурою, який посміхався до чудових утворів генія! Єврей серед тримільйонного достатку завжди буде найкращим видовищем, яке може появити людськість. Великий наш
