перкалю в червоні квітки, виробу фабрики Жуї. Оберкампф дістав 1809 року похвалу в імператора за ці жахливі вироби бавовняної індустрії. Кабінет докторів був умебльований до цього ж смаку, бо впоряджено його обставою батьківської кімнати. У ньому все було сухе, бідне й холодне. Який хворий повірить у знання лікаря, що не має не тільки репутації, а й меблів у той час, коли показовість всемогутня, коли на площі Згоди золотять свічники, щоб бідного потішити думкою, що він є багатий громадянин!
Передпокій правив за їдальню. В ньому працювала покоївка, якщо їй не було роботи на кухні та коли вона не допомагала матері докторовій. Побачивши руді серпанкові завісочки на вікні в цій кімнаті, що виходила на подвір'я, всяк із одного погляду пізнавав пристойні злидні, що панували в цьому сумному помешканні, яке півдня бувало порожнє. В стінних шафках хоронились, певно, рештки цвілих пирогів, надбиті тарілки, вічні затички, тижневі серветки — словом, законна гидота дрібних паризьких родин, звідки вона може потрапити тільки в кошик ганчірника. Не диво, що в такий час, коли гроші сидять у кожній голові й бренять у кожній фразі, тридцятилітній доктор, маючи матір без зв'язків, лишався в паничах. За десять років він не натрапив на жоднісінький привід до роману в тих родинах, де водила його професія, бо лікував він людей такої верстви, де життя нагадувало його власне життя; він бачив тільки родини, до його родини подібні — дрібних службовців та дрібних фабрикантів. Найбагатшими його клієнтами були різники, пекарі та великі роздрібники кварталу — люди, що здебільшого приписують своє одужання природі й на цій підставі платять докторові сорок су, коли він приходить пішки. В медицині екіпаж потрібніший за знання.
Звичайне й безбарвне життя впливає, кінець-кінцем, і на бурхливу душу. Людина пристосовується до своєї долі, погоджується з нікчемністю свого життя. Після десятьох років практики доктор Пулен так само провадив сізіфову роботу, але вже без розпачу, що отруював йому перші дні. А втім він голубив одну мрію, бо в Па-
