п'ять років у Парижі за франкентальську порцеляну, яку я вже двадцять років збираю, платитимуть удвічі дорогше, ніж за севрську.
— Що це за франкенталь? — сказала Сесіль.
— Назва Палятінської порцелянової фабрики; вона давніша за нашу севрську мануфактуру, також як і славетні гайдельберзькі сади, що зруйнував Тюрен, мали нещастя існувати раніш за версальські. Севр багато в чому копіював франкентальську фабрику… Треба дати справедливість, німці раніш за нас виробляли чудові речі в Саксонії та Палятінаті.
Мати з дочкою перезирнулись, так ніби Понс до них по-хінськи заговорив, бож і уявити не можна, які парижани неосвічені та однобічні — вони знають тільки те, чого їх учать, та й то ще коли хочуть учитись.
— А по чому ви пізнаєте франкенталь?
— А підпис! — палко промовив Понс. — Всі ці чарівні шедеври підписані. На франкенталі є переплетені К і С (Карл-Теодор), а зверху принцівська корона. На старій саксонській — дві шпаги й золотий порядковий номер. Вінсен позначений рогом. Відень — літерою В, закритою та заґратованою. Берлін має дві смуги. Мейенс-колесо. Севр-два Л, а королевина порцеляна літеру А, тобто Антуанета, а зверху королівська корона. У XVIII столітті всі європейські державці змагалися в порцелянових виробах. Переманювали робітників. Вато малював сервіз для дрезденської мануфактури, і його твори набули скаженої ціни (на цьому треба добре знатися, бо тепер Дрезден повторює їх і копіює). Тоді виробляли чудові речі, яких уже не зроблять удруге…
— Що ви!
— Атож, кузено! Не зроблять уже деякої дерев'яної мозаїки, деякої порцеляни, як не зроблять Рафаелів, Тіціянів, ні Рембрандтів, ні Ван-Ейків, ні Кранахів… Ось хінці — вони вже вправні, вони вже спритні, а тепер копіюють чудові зразки своєї порцеляни, так званої, велико-мандаринської… Дві старі велико-мандаринські вази найбільшого розміру коштують шість, вісім, десять тисяч франків, а сучасну копію можна мати за двісті!
