— Ви жартуєте!
— Ці ціни дивують вас, кузино, але це ще дарма. Цілий обіденний сервіз на дванадцять персон із севрської глини, що не є порцеляна, коштує тепер сто тисяч франків, та це ще й фабрична ціна. За такий сервіз 1750 року в Севрі платили п'ятдесят тисяч ліврів. Я бачив автентичні накладні.
— Вернімось до віяла, — сказала Сесіль, котрій коштівність видавалась занадто старою.
— Ви ж розумієте, що я зразу пустився в полювання, тільки но ваша люба мама вшанувала мене проханням про віяло, — вів Понс. — Побував я в усіх паризьких торговців, але нічого гарного не знайшов, бо для любої господині я хотів добути шедевр, і гадав подарувати їй віяло Марії-Антуанети, найкраще з усіх славетних віял. Аж це вчора мені в очі впав цей божественний шедевр, що його замовив, певно, Люї XV. Чому пішов я по віяло на вулицю де-Ляп до овернця, що торгує міддю, залізом та золоченими меблями? Я вірю в розумність мистецьких творів, вони знають аматорів, вони гукають їх, кличуть: „тс… тс!..“.
Господиня непомітно для Понса знизала плечима, глянувши на дочку.
— А цих скнар я всіх знаю! „Що новенького, дядьо Моністроль? Чи немає надверників?“ питаю в торговця, а він дозволяє мені попасти очі на свої набутки раніш за великих покупців. На це Моністроль розповів мені, як Льєнар, що різьбить у каплиці в Дре розкішні речі для короля, врятував із розпродажу в Ольне дерев'яні оздоби з рук паризьких купців, заклопотаних порцеляною та інкрустованими меблями. „Нічого значного в мене немає, сказав він мені, але подорожні витрати я мабуть поверну на оцьому“ — і показав мені письмовий столик, справжнє диво! Це малюнки Буше, митецьки виконані дерев'яною мозаїкою!.. така розкіш, що хоч молись! „А ось, пане, каже, я допіру знайшов оце віяло в маленькій замкнутій шухляді, до якої ключа немає, то я її силою взяв! Ви вже, будь ласка, скажете, кому його можна продати“… І витягає мені оцю горорізьблену скриньку з черемхового дерева. „Гляньте,
