красу поєднання французького розуму та німецької поважности. У Вільгельма, що тільки день перед тим одержав від батьків спадщину, було сто тисяч франків. Він розкрив Фріцові свої обійми, розкрив йому своє серце, розкрив свій дім, розкрив свій гаман. Описати момент, коли запорошений, нещасний, майже зачумлений Фріц знайшов по той бік Райну справжню золоту монету в руці справжнього приятеля — це однаково що складати оду, а тільки Піндар міг би по-грецьки вразити нею людство, щоб розпалити в ньому пригаслу дружбу. Поставте імена Фріца та Вільгельма поруч імен Дамона й Пітія, Кастора й Полукса, Ореста й Пілада, Дюбрейля й Пмежа, Шмуке та Понса й усіх фантастичних імен, що ми даємо двом приятелям Мономотапи, бо Ляфонтен, з усією геніяльністю своєю, створив із них безтілесні й нереальні марива; додайте до тих прикладів ці два нові ймення — а зробити це ви маєте цілковите право, бо Вільгельм проїв укупі з Фріцом свій спадок, точнісінько як вони разом і Фріців пропили, палячи при тому, розуміється, всі відомі гатунки тютюну.
Річ дивна, але приятелі згайнували цю спадщину по страсбурзьких шинках, по-дурному й безглуздо, з статистками із страсбурзького театру та ельзасками, що в них від убогих принад лишилися тільки недоїдки… І казали між себе щоранку:
— Треба ж, нарешті, схаменутися, щось вирішити, щось почати з тим, що в нас лишилося!
— Чи ба, хай ще сьогодні, — казав Фріц, — а вже завтра… о, завтра!..
У житті марнотратників Сьогодні — це великий заводіяка, а Завтра — великий боягуз, що жахається відваги свого попередника; Сьогодні — це капітан старовинної комедії, а Завтра — П'єро наших пантомін. Дійшовши до останньої тисячофранкової кредитки, приятелі сіли в так звану, королівську почту й подались до Парижу, де оселились у мансарді в „Райнському готелі“ на вулиці Майль у Ґрафа, колись першого прислужника в Ґедеона Брунера. Фріц, з рекомендації Ґрафа, став за писаря в банку братів Келерів на шістсот франків. Господар „Райнського готелю“, був брат славетного
