Підпавши дипломатичній вправності, що Попіно здобув у стосунках із людьми та справами, Понс кінець-кінцем розповів про свої злигодні в президента де-Марвіля. Попіно близько до серця взяв його болі й зразу ж розповів про це своїй дружині, чудовій і достойній жінці, а та поговорила з президентовою, тільки но з нею здибалась. Колишній міністер і собі закинув кілька слів про це президентові, і в родині Камюзо де-Марвіль відбулось порозуміння. Хоч Камюзо був і не великий пан у своїй господі, але догана його була обґрунтована на праві й на фактах, отже мати з дочкою мусіли її правдивість визнати; обидві вони знітились і всю провину скинули на слуг. Слуг покликано, вилаяно і прощення вони здобули тільки після цілковитого признання, яке показало президентові, що Понс мав велику рацію не з'являтися по гостях. Як і всі господарі, що під жінчиною рукою суть, президент появив усю чоловічу та суддівську велич і слугам заявив, що бути їм прогнаними і всі вигоди від довгої служби в нього втратити, якщо надалі його кузен Понс і всі ті, хто шанує його одвідинами, не будуть у його господі трактовані, як і сам він. На це слово Мадлена посміхнулась.
— У вас один тільки спосіб порятуватись, — сказав президент, — це виблагати в мого кузена пробачення. Ідіть до нього й скажіть, що ваша доля тут залежить цілком від нього, бо прожену вас, якщо він не простить.
